“ЛЮДИНА НЕ ТІЛЬКИ ГОСПОДАР СВОЄЇ ДОЛІ, АЛЕ ЩЕ Й НАЩАДОК БАТЬКІВ ДІДІВ ТА ПРАДІДІВ”

“ЛЮДИНА НЕ ТІЛЬКИ ГОСПОДАР СВОЄЇ ДОЛІ,

АЛЕ ЩЕ Й НАЩАДОК БАТЬКІВ ДІДІВ ТА ПРАДІДІВ”

КРУГЛИЙ СТІЛ

Олександра Кальник, викладач-методист

Полтавського аграрного управління і

права ПДАА

   Мета виховного заходу. Виховання почуття любові, подяки до свого роду, вміння цінувати своїх нащадків, вміння зберегти традиції своїх бабусі, прабабусі, дідусів, почуття поваги до матері-берегині сімейного вогнища.

   Підтримувати тісний зв’язок з батьками студентів, знаходити спільні шляхи у вихованні дітей та підготовці їх до майбутньої професії та суспільного життя.

   Обладнання. Музичне оформлення, виставка оберегів, виставка збірок поетеси – члена Спілки письменників України, сімейні рукоділля.

   Хід заняття

   (на фоні музики)

   Вступне слово викладача

   Добрий день, Шановні друзі, гості, батьки, діти! Сьогодні ми запросили вас прийняти участь у фрагменті традиційних батьківських зборів, запросили вас на наше родинне свято, яке має назву “Людина не тільки господар своєї долі, але ще й нащадок батьків, дідів та прадідів”.

   Дозвольте запросити до нашого круглого столу родини наших студентів.

   (під звуки мелодії до зали заходять запрошені родини)

   Ми запросили вас для того, щоб надати вам можливість попишатися своїми дітьми, розповісти про них щось таке, що відоме тільки вам, батькам. А наші студенти мають чудову нагоду сказати про вас, найближчих і найдорожчих їм людей, сердечні й теплі слова вдячності, висловити свої почуття. Хотілось щоб цей захід допоміг вам, шановні батьки краще пізнати й зрозуміти наше молоде покоління, а студентам побачити в нас люблячих, чуйних та вимогливих друзів.

   А щоб вам почувалося затишно в нас, ми пригощаємо всіх кавою, чаєм та солодощами, які приготували для вас наші юні господині.

   Перший студент

   Батьки і діти, діти і батьки!

   Не розділили і одвічне коло

   Ми засіваємо житейське поле

   І не на день минущий – на віки,

   Між нас не межують вирами роки,

   Бо ваша кров пульсує в нашій долі…

   Батьки і діти… Діти і батьки…

   Нам нічого ділить на спільнім полі.

   Другий студент

   Рід людський… Покоління за поколінням – це велика мудрість нашого буття…

   Третій студент

   Бережем правічні заповіти:

   По собі лишити добрий слід

   Ми – творці життя, батьки і діти,

   Невмирущий, мужній родовід.

   Четвертий студент

   Маленькі японці знають свою рідню до тридцятого коліна, а французи – 300-річний родовід. Тож будьмо і ми вдячні потомкам.

   “Родина”, “Рід”, які слова святі!

   Вони потрібні кожному в житті,

   Бо всі ми з вами гілочки на дереві,

   Що вже стоїть віки.

   Це дерево – наш славний родовід

   Це батько, мати, прадід твій і дід.

   (звучить пісня “Родина” у виконанні студентів)

   П’ятий студент

   Чи знаєте ви досконало свій родовід? Хто ми є на цій землі? Які ваші корені? Явище родоводу лише на перший погляд просте і доступне, а насправді нема йому дна, не може людська уява осягнути межі і глибини цього місткого поняття.

   Чи знаємо ми своїх предків, дідусів, бабусь, прабабусь та прадідусів? Чим вони займалися, як жили в ті давні часи?

   Викладач

   Домашнім завданням для всіх вас було більш детально дізнатися про життя своїх бабусь, дідусів, прабабусь і прадідусів. Дуже хотілось, щоб студенти усвідомили, що якщо ці історії вони не дізнаються, не запишуть, то пам’ять родоводу буде втрачена, їхні діти, їх онуки ніколи не зможуть дізнатися, коли були і як жили їх предки.

   І що саме страшне, якщо це вам було нецікавим, можливо колись і про ваше життя ніхто не згадає.

   Є така мудрість: “Дух померлої людини живе до того часу, поки живе пам’ять про неї серед живих”. А духом померлих у наших оселях є символи-обереги, які охороняють нас від всіляких незгод.

   Обереги

   Студент

   Наші предки обожнювали природу і вірили в те, що світ наповнений добрими і злими духами. Намагаючись захиститись від зла, людина створила цілу систему оберегів. Берегиня, обереги – наші давні й добрі символи. Їхнє коріння сягає глибини століть.

   Оберегами від злих сил вважалися в народі рослини, які мають чудодійні властивості. Це полин, мак, часник, осика, верба. Особливо чудодійною вважалася осика, її кілки оберігали корову від злих сил, осикові кілки також ставили в огорожу.

   Студентка

   Полин дівчата вплітали у вінок, щоб захистити себе від злих сил. Такий вінок виплітали за тиждень до Зелених свят і називали клечальним. Його носили цілий тиждень, а після свят підвішували над дверима, де він висів цілу зиму і використовувався у разі потреби при лікуванні.

   Студент

   Барвінок є символом життєдайності. Існує повір’я, що посаджений в саду барвінок, приносить щастя, а зібраний у букет – вірну любов. У деяких країнах Європи вважають, що якщо хлопець і дівчина одночасно з’їдять лист барвінку, то між ними виникає палка любов. Барвінок також може проганяти всяку нечисть.

   Студентка

   Часник. Роль оберега від злих сил виконує також часник. Його зубці розкладають по кутках столу на свят-вечір, зашивають у сорочку дитині. У весільний вінок також вплітають часник або зав’язують молодій у волосся, щоб ніщо не перешкодило щастю молодих.

   Студент

   Мак. Розповсюдженні також вірування у чудодійні властивості маку, – якщо ним обсипати садибу, то до неї не підступить ніяке зло. Зерна маку сипали в криницю під час засухи, щоб викликати дощ.

   Студентка

   Верба. Оберегом від хвороб та зла служила верба. Нею легенько били і промовляли: “Будь великим, як верба, а здоровим, як вода, а багатим, як земля”.

   Студент

   Одяг. Оберегом людини в усі часи був і одяг. Він прикривав її від холоду і недоброго ока. Одяг виконував велику захисну функцію. Вишивалися комір сорочки, низ і манжети рукавів. Вишивка ніби обрамляла тіло людини і на неї не могло подіяти ніяке зло.

   Студентка

   Рушник. Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник, який з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку та її дочок.

   Магічним знаком-оберегом ще задовго до християнства був хрест, який вважався символом чотирьох сторін світу. Проте серед домашніх оберегів найпочесніше місце займав хліб. Не випадково наша паляниця має круглу форму.

   Студентка

   Хліб – символ Сонця, він в усі часи вважався святим; тому жоден із обрядів не обходився без хліба. У кожній українській хаті на столі лежав хліб, накритий рушником. І якщо хтось заходив до хати, то його завжди пригощали. А скуштувавши у хаті хліба та солі, людина не мала морального права заподіяти господарям зло.

   Студент

   Шановні гості, ознайомтеся з виставками художніх виробів наших родин та символами оберегами, які ми привезли з наших домівок.

   Викладач

   Я думаю, що всі ми переконалися, що свій родовід потрібно знати, пам’ятати і обов’язково зберігати для своїх нащадків. Будь ласка, поділіться ж вашими сімейними історіями.

   Студентка

   (Ганженко Ганна розповідає про свій дуже цікавий родовід).

   Мені б хотілося розповісти про свій родовід. Людина, яку всі знають і шанують на Україні і у всьому світі – є гілочкою нашого невмирущого родоводу – це Панас Мирний – літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка.

   “Моє невеличке серце ще змалку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона оповивала мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи” (Панас Мирний).

   Ці заповітні слова Панаса Мирного – із покоління в покоління крокують з нашим родинним деревом.

   Панас Мирний мав двоюрідну сестру Ганну Кіндратівну Сукач, яка мала сина Івана Лук’яновича Сукач. Іван Михайлович мав сина Михайла Івановича, який є дідом мені, Ганженко Ганни Анатоліївни, студентки 41-АМ групи менеджерського факультету Полтавського аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії. Михайло Іванович є батьком мого батька. Отже, я, Ганженко Ганна Анатоліївна, є праправнучка Панасу Мирному. Про це я дізналася від своєї бабусі за що я їй дуже вдячна.

   Викладач

   Після проведення кропіткої пошукової роботи, виявилось, що деякі сімейні історії тісно пов’язані з історією коледжу.

   Про це нам розповість Терещенко Ольга Миколаївна (мама Оксани Терещенко, студентки 41-АМ групи). Будь ласка Вам слово, Ольга Миколаївна.

   Терещенко О.М.

   Я щиро дякую, що ви запросили мене на таку необхідну цікаву для мене зустріч. Я теж навчалася в цьому коледжі, навчався мій чоловік та брат. Ми з великою вдячністю пам’ятаємо свої роки навчання тут. Ми пам’ятаємо цікаві уроки, цікаві заходи, які проводилися досвідчиними викладачами. Такі викладачі як Дігтяр І.Г., Ванцак Г.М., Прудяк Ю.П. навчають та виховують і мою доньку Оксану.

   Слово надається Оксані Терещенко (свої вірші: про маму, родовід, коледж).

   Терещенко О.

Про коледж…Я сходами широкими іду,

Мене чарують величезні квіти…

Іще не раз до коледжу прийду.

А так недавно ми були ще діти.

Потік сердець гарячих, коледж, не зупиниш,

Що в вересні юрбою так спішить

До тебе, коледж, - ти усіх зігрієш

Своїм теплом, що аж сліпить.

Вкладаєш душу в кожного із нас,

І бачиш, коледж, в нас своє натхнення.

Ти з нами кожної хвилини, кожен час,

Переживаючи в собі наші проблеми.

Учителі! Ми слухали і вашими вустами,

Навчились ми любити білий світ.

І всі уроки ваші, до тепер із нами –

Це все великий вашої роботи плід.

Студенти, пари, пиріжки в їдальні,

Безсонні ночі, семінар пишу у зошит свій…

Вже скоро продзвенить із пари мій дзвінок останній.

Я не боюсь сказати, що ти коледж – мій!

Хороші дні були, були важкі.

Що говорити, все не досконало.

Але похмурі дні давно пройшли,

Лиш добрі залишились з нами.

Спасибі, коледж, що навчив нас жити,

Що дав нам змогу стати людьми.

З твого ставка-знання, ми будем воду пити.

І з берегів наук, багато пізнаємо ми.

В твоїх стінaх я набираюсь сили,

Для битви у дорослому житті.

Ти, коледж, став для мене рідним, милим.

Я пам’ятатиму тебе у майбутті.

Ти, коледж, познайомив тут,

Із друзями мене найкращими.

І не замінить в серці інститут,

Цю “дружбу чотирьох”, що є прекрасною.

Чотири роки пролетіли птахом,

Як течія? ріки, пливуть всі дні.

Осінній вітер стане мені знаком,

Щоб пам’ятала я уроки не сумні.

Я не забуду, як була студентом,

Із пари як чекала той дзвінок.

Яскраві, наче весняний струмок.

Я цим стінaм, я коледжу залишу,

Моїм всезнаючим учителям.

Не камінь ні, і не цікаву книжку –

Частинку серця подарую вам.

Не в Будапешті я навчаюсь, не в Женеві,

А в коледжі, по вулиці Першотравневій.

І хай весь світ позаздрить мені в цьому,

Я спогади про коледж не віддам нікому!

   Студент

   Ще в дохристиянські часи люди вірили, що існують сили, які охороняють родинне вогнище, від котрих залежить спокій та достаток в оселі. Такими охоронцями вважалися духи предків і щоб уласкавити їх, голова роду сідаючи їсти, обов’язково виливав першу ложку страви у вогонь – духам на пожертву. Та найважливішою хранителькою родинного вогнища в наших далеких предків була богиня Мокаша або, як її називали, богиня – Берегиня.

   Студент

   Не згасне пам'ять і любов не згасне,

   Бо рід коріння має пам’ятати,

   Стоїть над нами добра Берегиня

   Богиня роду, предковічна Мати.

   Студент

      Можна у світі чимало зробити:

      Перетворити зиму на літо,

      Можна моря й океани здолати,

      Гору найвищу штурмом узяти.

      Можна пройти крізь пустелі і хащі…

      Тільки без мами не можна нізащо.

      Бо найдорожче стоїть за словами:

      В світі усе починається з мами.

   Студент

   Вилетіли з дому, ніби птиці діти,

   Залишили мамі смуток і тривогу

   Мамине віконце цілу нічку світить

   Дивиться до ранку на порожню дорогу.

   Чи дорога довга, чи дорога гнеться?

   Чи причарувала діток чарівниця?

   Хто забуде матір – тому не минеться.

   Під очима в мами павутин чекання

   Час спливає швидко, в двері стукне грізно,

   Не баріться діти, матінка чекає,

   Приїжджайте, діти, поки ще не пізно

            (Лисенко)

   Викладач

   Послухайте, будь ласка, пісню “Мати кроки слухає” у виконанні художнього керівника коледжу (Митько Л.О.)

   Викладач

   І до слова ми запрошуємо Баклай Наталю Михайлівну (маму нашого студента, колишню студентку нашого коледжу, працівникові РАГСу м. Лубни члена Національної Спілки письменників України). Її вірші друкувались у багатьох газетах, журналі “Прапор”, “Радянська жінка”, звучали на обласному та українському радіо. Наталія Баклай підготувала уже декілька збірок поезій. Неодноразово проводила вечори-зустрічі зі студентами нашого коледжу. Її поезія глибоко западає в серце, здатна розхвилювати його, а то й викликати чисту сльозу співпереживання за долю рідного народу, старої солдатської вдови чи закоханих молодят.

   Багатогранна душа поетеси веселково вбирає в себе все: і тихий шелест гілки, і гомін річкової хвилі, і глибинне мовчання озера, і порух суспільної думки, і вир громадського життя… Це багатогранне сприйняття світу виливається на папір мережкою творів поетеси.

   Наталіє Михайлівно, Вам слово

   Баклай Н.М.

   Мені дуже приємно бути на цьому родинному святі в коледжі. Адже тут навчається мій син, я теж закінчила цей коледж і вдячна всім, хто тут працює. Здається те, про що ми тут говоримо сьогодні має дуже велике значення у вихованні духовності наших дітей. Дуже жорстким стає наше суспільство, наша молодь. Нам, батькам, необхідно постійно підтримувати зв’язок з викладачами коледжу, знаходити спільні шляхи у вихованні у наших дітей почуття любові, подяки до свого роду, вмінні зберігати традиції своїх нащадків. Свої почуття мені краще висловити через свої вірші. Я вам зачитаю декілька з них, якщо ви не заперечуєте?

Пам’яті дідаМій дід пічник був. Люди кажуть – добрий.

Ходила слава з дідом по селу,

А він сміявся у вусища довгі

І грів очима босу дітвору.

Співала цегла у руках у діда,

І кладка ткалась, ніби полотно.

Мій дід не знав легкого зроду хліба,

А за важкий – не брав грошей давно.

Він був веселий. І бував суворий.

І випивав, чого гріха таїть!

Та печі мурував він, як собори,

Немов дзвіниці будував він їх.

Він зводив комин, не зійшовши з місця.

Давно вже спало зморене село,

І тільки ніч та жовтий в небі місяць

Благословляли дідове чоло.

Стояли печі дідові, мов судьби.

Не схожі з виду, різні в довжину,

І грілись біля них звичайні люди,

І дякували діду і вогню.

Мій дід пічник був. Люди кажуть – гідний.

Без нього слава ходить по селу...

Стоять хати, де не забули діда,

Де кожна піч, мов пам'ятник йому.

Син

“Мати від дитини відмовилась...”

(із медичної довідки)Вона не схотіла його. І все...

Вона не зронила й сльозини.

Літо гойдало колиску з дощем,

А жінка зреклася дитини.

Упало проміння в долоні землі,

І в небо хлюпнула синь.

Він так і не глянув у очі її –

Учора народжений син.

Вона не вбивала, вона не кляла,

Вона не давилась плачем.

Такі, як горить під ногами земля,

Тікають самі, бо пече.

Лежало сповите, кирпате, мале.

Схилялись над ним жінки.

Лежало велике майбутнє земне.

Держава тепер – батьки.

А ця, що сьогодні підпише папір

Поквапно, в момент один,

Не зна, що навіки, з оцих ось пір,

її проклинатиме син.

Не зна, що наблизяться ночі пусті,

Де кожен куток – печаль,

Не зна, що посивіють коси густі,

І роки поставлять печать.

Він щастя своє, як гніздечко, зів'є –

З роками красивий, чужий, –

Колись її стріне – і промине,

Ні разу небачений син.

Це зараз він плаче над прірвою літ,

Які йому ще пережить...

...А жінка зронила листочок із віт,

І він одиноко лежить.

   (демонструється виставка збірок поетеси).

   Викладач

   Послухайте пісню “Росте калина” у виконанні студентів коледжу. Ця пісня присвячується вам, дорогі жінки, дорогі наші мами.

   

   Заключне слово викладача

   Знати свій родовід, зберігати про нього пам’ять – це обов’язок не тільки перед минулими, але й перед майбутніми поколіннями.

   Дозвольте звернутися до вас, мої вихованці. Пам’ятайте, що Ви йдете в широке життя із своєї сім’ї, від свого родовідного дерева, Вам вписувати нові рядки в сімейний літопис. Давайте подбаємо поки не пізно, щоб ця ниточка, котра веде з давнини в сучасність, ніколи не переривалася.

   Пам’ятайте, сім’я – це пам’ять роду, а рід – це запорошена гілка на пишній кроні української державності. Так хай же з року в рік, із століття в століття пишно розквітають крони наших родових дерев, а коріння їх буде міцним і дужим від діда до прадіда, від батька до сина, від матері до дочки. Дорогі діти, пам’ятайте цей “Батьківський заповіт” (звучить мелодія).

   Студент

   Ти можеш навчитись чужому звичаю

   І мову чужу, наче пісню завчить.

   Але і в раю не знайти тобі раю,

   Якщо ти не будеш Вітчизною жить!

   Якщо позабудеш стежину до хати

   Яку дитинчам навпростець протоптував

   І матір, і рід свій, і слово крилате,

   То, значить, чужинцем бездушним ти став.

   Студент

   Чужинцем не тільки для рідного роду.

   І навіть для тої нової землі

   Для друзів нових, що тебе у негоду,

   Пригріли ласкаво у власнім теплі.

   І, наче прокляття, в нову ти родину

   Внесеш, мов безкровний слимак, холодину,

   Бо вбив і стоптав ти свій корінь живий.

   Ти дітям і правнукам мусиш віддати

   Живуче коріння – свій батьківський рід, –

   Тоді їх ніяким вітрам не зламати,

   Ніякій негоді не стьмарити світ.

                     (Я. Братуль)

   

   (звучить пісня “Калина” виконує художній керівник коледжу Митько Л.О., присвячується вона нашим гостям).

   Викладач

   Дорогі друзі, дозвольте подякувати вам, що завітали на наш виховний захід. Усім присутнім бажаємо щастя, здоров’я на многії літа. Ознайомтесь, будь ласка, з нашими літописами, виставкою художніх виробів, оберегів та поезією Н. Баклай.

Література

   Пісні

   1. “Росте черешня”. Товариш. 2002 – 11 – 17 квітень (№ 15) – с. 6.

   2. “Два кольори”. Товариш. 2004 – 1 – 4 жовтень – с. 4.

   

   1. Всеукраїнський літературно-мистецький конкурс сімей студен-тів. “Від роду до роду”. Шкільний світ. 1999 квітень (№7) – с. 7–8.

   2. Говорун Т.Г. Сценарій родинного свята // Розкажіть онуку. 1998 – травень (№9) – с. 56–60.

   3. Сценарій родинних свят // Позакласний час. 2005 березень (№ 5–6) – с. 75–92.

   4. Ліхачова Р. Вечір спілкування “Батьки і діти” Сценарій // Завуч. 2003 липень (№20–21).

   5. Лісова Н. Спілкування батьків і дітей. Родинне свято. Шкільний світ. 2002 березень (№11) – с.