ЕТИКЕТ У ВСІ ЧАСИ

ЕТИКЕТ У ВСІ ЧАСИ

                                                              ( романтична лінія)

Алла Гармаш, Наталія Бурлаченко,

викладачі Аграрного коледжу

управління і права Полтавської ДАА

   Предмет розмови. Культура взаємостосунків між чоловіком і жінкою.

   Обладнання: мультимедійний проектор; репродукції картин, фото скульптур.

   Сценічне оформлення: романтична мелодія “Еммануель”, романс “Я встретил Вас…” на слова Ф.Тютчева, уривки з фільму “Вечера на хуторе близ Диканьки”.

  Викладач

   Виховна година присвячена культурі мовлення, культурі спілкування. Ми вирішили почати її з народної мудрості.

   Кожен народ закріплює свій багатовіковий життєвий досвід у прислів’ях, приказках, переказах, легендах. З них можна довідатися, що і як народ думає про світ, яку він має систему життєвих вартостей, як виховує молодше покоління.

   Помітне місце у фольклорі посідають людські взаємини. Оскіль-ки стосунки між людьми проходять через мовний канал, “зодягнені” у мовну форму, то у фольклорі чимала увага приділяється мові і мовленню. В українській народній мудрості можна і треба почерпнути багато такого, що потрібно уміти і знати людині, щоб користуватися успіхом у спілкуванні і, як наслідок, мати добрі взаємини з іншими людьми, бути шанованими членами громади, суспільства.

   У багатющій скарбниці народної мудрості знайдено усталені оцінки, поради, застереження щодо спілкувальної поведінки, говоріння і мовчання, вживання добрих і лихих слів. Все це відшліфовано і перевірено віками.

   У фольклорі віддзеркалений національний характер опосередко-ваних людських взаємин, культури спілкування, етикетного ставлення до людей.

   Слушні, часом дотепно сформульовані народні оцінки, правила і поради мають і пізнавальний, і ужитковий сенс. Їх треба знати, ними треба послуговуватися:

   

  Яка людина, така й мова.

   Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш.

   Кого не б’є слово, того не б’є й палка.

    Як батько кричить, то син – гарчить.

   Або розумне казати, або зовсім мовчати.

   Коли хочеш що сказати, то подумай, як почати.

   Народна мудрість охоплює і невербальні засоби вираження міжлюдських взаємин: погляд, жести, міміку, вираз обличчя, позу. Рекомендації, оцінки щодо цих знаків спілкування не менш важливо знати:

   Те ж слово, та не так би мовити.

   Як губа не те скаже, то личко – покаже.

   Скинь шапку – Бог у хаті.

   Український народ завжди високо цінував ввічливе поводження з людьми. Це засвідчує, зокрема, чимала низка слів на позначення цієї якості: ввічливий, чемний, вихований, обхідливий, шанобливий, люб’язний, привітний, уважний... А ще є запозичені з інших мов слова: тактовний, коректний, делікатний, галантний.

   Не потребує доведень те, що підставою для характеристик конкретних людей наведеними словами є передусім їхнє мовлення, спілкувальна поведінка.

   Зауважимо, що внутрішнє, глибинне, і зовнішнє, поверхове, культури поведінки мають органічно поєднуватися.

   Ввічлива людина не дозволить собі говорити непристойні речі або ж порушувати теми, що з певних причин можуть бути неприємні для співрозмовника, наприклад, з бездітним – про дітей, з людьми, які мають фізичні вади, – про конкурси краси. Вихованість і природний такт не дозволять людині кепкувати з дефектів мовлення, з манери говоріння, наділяти людей образливими прізвиськами, лихословити.

   На жаль, ми змушені говорити і про такі явища, які вивчає соціальна психологія: брудне мовлення і вульгаризація суспільства, що йде прискореними темпами. За спостереженнями дослідників інвективного мовлення, чоловіки і жінки вступають у суперечки кількісно і якісно однаково. Історія нам, жінкам, радить пам’ятати, що у Стародавній Індії чоловік мав право поміняти жінку, яка не народжувала дітей – на восьмому році подружнього життя, яка народжувала тільки дівчаток – на одинадцятому, а сварливу – негайно. У Китаї дозволялося виганяти дружину за розпускання пліток. А як ставляться до таких жінок наші гуцули, можна дізнатися з такого жарту:

   - Вуйку, що робити, як жінка курить?

   - Аби не пила.

   - А як п’є?

   - Аби не гуляла.

   - А як гуляє?

   - Аби не пащекувала.

   - А як пащекує?

   - Вижени.

   Коли ж говорити серйозно про українське жіноцтво, то ще у VІ столітті візантійський автор Маврикій писав про антів – предків українців: жінки у них цнотливі понад міру.

   І як сумно звучать рядки з вірша сучасного поета:

   Ми – лицарі. Цілуєм жінці руку.

   А хто поможе їй торби нести?!

   Саме ці рядки і спонукали до розгляду питань етикетної поведінки між чоловіком і жінкою.

   Наші ведучі провели опитування 63 студентів і молодих викладачів коледжу. Анкета на екрані.

   Анкета

   1. Чи вважаєте Ви актуальною розмову про культуру взаємостосунків між молодими людьми, про етикет сімейних відносин?

   2. Чи задовольняє Вас рівень культури спілкування молодих людей Вашого оточення?

   3. Чи є у Вас бажання або Ви відчуваєте необхідність удосконалення знання з мовного етикету, етикету сімейних відносин.

   4. Які недоліки Ви бачите у взаємовідносинах, у спілкуванні (у своєму оточенні)?

   5. Які форми роботи в напрямку вивчення етикету взаємостосунків Ви пропонуєте особисто?

   Викладач

   Виконуємо побажання – “покажіть” і ми вирішили показати на мистецьких зразках.

   Не вдаючися до всебічного глибокого аналізу, спробуємо прослідкувати в історичному плані романтичну лінію, яка здебільшого сьогодні на зустрічі буде мати нахил до жінки.

    Ведучий

   Є теми, які захоплювали людство лише на окремих етапах життя. Але є такі, що хвилювали його тисячоліттями. У їх числі кохання із постійними суттєвими: мрія про справжнє кохання, щирість відносин, залишити піднесеність почуттів на все життя, передати дітям у спадок здатність по-справжньому поважати і кохати. Саме ці питання спрямували нас у глибину століть, адже цінності нові не знищують старі (якщо “старі” істинно справжні).

   Розмова веде у коло етичних проблем між чоловіком і жінкою.

   Романтична лінія починається у Давній Греції.

   Якими були відносини між юнаком і дівчиною? Якими були відносини між подружжям?

   Еллада.

   Перший ведучий

   Давні греки уособлювали кохання в образі богині Афродіти, завданням якої було – навіювати смертним і безсмертним кохання та влаштовувати шлюби. Як пояснювали самі греки вустами поета Гесіода: “С самого начала дано ей в удел и владенье / Между земными людьми и богами вот что: / Девичий шёпот любовный, улыбки, и смех, и обманы, / Сладкая нега любви и пьянящая радость объятий”.

   Слайд 1

   Два портрети

   Богині краси і кохання: ліворуч – Афродіта Кнідська, праворуч –Венера Мілоська

   Другий ведучий

   Справедливо розсудили давні греки – і сама богиня не була позбавлена прекрасного почуття до простого смертного юнака Адоніса.

   Про їх побачення Гомер розповів в “Одисеї”.

   Закохану пару з Олімпу можна побачити на давньоримських фресках, які прикрашали будинки у Помпеї.

   Слайд 2

   Венера і Марс.

   Фреска з Помпеї, 1ст.

   Перший ведучий

   Особливо пишно розквітла любов Ареса і Афродіти (римських Марса і Венери) у європейському мистецтві ХVI і XVII ст., упізнати їх на полотнах Тіціана або Рубенса нескладно: поблизу обов’язково знаходиться щит (іноді стоїть бойовий кінь) і пустує Амур, нерозлуч-ний з луком і стрілами (крилатий малюк, до речі, – син Венери і Марса).

   Слайд 3

   Тіціан.

   Венера і Адоніс.

   ХУІ ст.

   Зрозуміло, митців захоплювала єдність сили і ніжності. Але міф мав ще й інший зміст – символічний. Переклад, з мови міфології такий: конфлікти (Марс) слід розв’язувати полюбовно (Венера) без застосування зброї. І те, що міф подобався митцям, підкреслює важливість сконцентрованої в ньому ідеї. Деякі майстри навіть представляли Ареса у кайданах, надітих на нього Афродітою або Амуром: любов перемагає війну. Але людство в цілому хоч і склало міф про кохання Ареса і Афродіти, але до цього часу не керується істиною, закладеною в нього.

   Викладач

   А ми повертаємося у Давню Грецію, де почалася наша романтична лінія.

   Як греки відносилися до одруження?

   Другий ведучий

   Дуже серйозно.

   Жінку вибирали виважено, не поспішаючи. Поет Гесіод склав цілий список настанов. Одружуватися краще за все років у тридцять. “Дівчину за дружину бери, – радив він, – їй простіше внушити добропорядність, тобто у перекладі на сучасну мову, виховати слухняність, скромність та інші якості, приємні чоловікам і в наш час. А ще необхідно зважувати на її характер – тому “намагайся взяти з тих, хто живе поряд – із сусідів”.

   Перший ведучий

   А де ж кохання?

   Другий ведучий

   Про нього Гесіод нічого не говорив. Та й взагалі, з коханням у ті часи справи були не прості. Зрозуміло, давні греки закохувались і навіть складали вірші про свої страждання. Але палке кохання – це одне, а одруження – зовсім інше, так вони вважали. Головна мета одруження – продовження роду. Тому до одруження часто підходили як до обов’язку і обходилися без романтичних побачень і освідчень. Їх заміняла угода між головами сімей, які збиралися поріднитися.

   Слайд 4

   Прощання воїна (він тримає щит, прикрашений оком – оберегом) з дружиною – напевне, Перикла з Аназією ( розпис на лекифі, 2 – а половина V ст. до н.е.)

   Перший ведучий

   Як греки святкували одруження?

   Другий ведучий

   Урочисто і дуже красиво. Вам би сподобалося. Це була довга і складна церемонія. Починалася вона у будинку нареченої, біля сімейного вогнища. Розлучаючись із дочкою, батько приносив жертву домашнім богам. Вдень молоді відвідували лазню.

   Слайд 5

   Наречена перед весіллям.

   Служниця допомагає їй укласти волосся

   (малюнок на давньогрецькій вазі)

   Другий ведучий

   Обов’язково молоді здійснювали жертвоприношення Зевсу і Ге-рі – покровителям подружжя.

   Слайд 6

   Дерев’яна скульптура Зевса і Гери,

   покровителів шлюбу, з острова Самос

   (початок VII ст. до н.е. ). Між головами

   Верховного бога і його дружини – орел, символ Зевса.

   Перший ведучий

   А ввечері починалося свято. З’їжджалися гості, нарядні, прикрашені квітами. Наречена була у світлій сукні, з довгим покривалом на голові, яке закривало обличчя.

   Майже як у наші часи! Тільки чоловіки і жінки святкували окремо, у різних приміщеннях.

   Слайд 7

   Весільна хода: молоді сидять у повозці,

   закладеній кіньми (малюнок VI ст. до н.е.)

   Другий ведучий

    Слід зауважити, що будинки у греків поділялися на дві половини: чоловічу і жіночу – гінекей. У гінекеї дружина проводила дні затворницею; чоловік сюди не заходив – не заведено. Учорашня наречена ткала, шила, вишивала, слідкувала за господарством, але справжньою господинею себе не відчувала: чоловік не довіряв їй ключі від комор.

   Чоловіки вдома бували рідко, жінок до своїх справ не залучали. Вранці чоловік відправлявся на ринок, одночасно там міг поспілкуватися із філософами, послухати ораторів, сидів на зборах або у суді – виконував громадські обов’язки. Вечорами, за звичай, влаштовував гулянки для друзів. Крім того, чоловіки часто відправлялися у далекі плавання або на війну.

   Словом, подружжя рідко проводило час разом.

   Слід сказати, що ми мало знаємо про етикет сімейних відносин, адже давні греки ревно оберігали своє особисте життя. А про жінок говорили: “Та жінка заслуговує на високу повагу, про яку менш за все говорять серед чоловіків у хулу чи похвалу”.

   Подружжя знаходилося під захистом закону, але жінка повністю підкорялася чоловіку, який у родині вважався головою.

   У епоху еллінізму становище жінки поліпшилося. Зазнавало змін і відношення до любові, одруження. Письменник Плутарх саме кохання, а не розрахунок, вважав основою сімейного життя. Він радив чоловікам поважати своїх дружин, обідати разом.

   Слайд 8

   Закохані (малюнок на вазі V ст. до н.е.)

   Викладач

   Епоха середньовіччя.

   Для кожної історичної епохи завжди можна виділити кілька типових ідей, під знаками яких розвивається життя. За певних соціально-історичних причин у центрі всього середньовіччя знаходить-ся етична проблема, за цих же причин вона не отримує іншого вирішення, крім релігійного.

   І все ж до суворого стримання виявлення почуттів у середні віки ми відносимо створений лицарською культурою культ дами, а суттєва роль у знайомстві з ідеальним образом чоловіка-лицаря належить лицарській літературі: поезії і роману, в яких йшлося про глибоко особисте – кохання чоловіка і жінки. Оспіваний лейтмотив кохання – відданість.

   А скільки серенад перед своїми балконами вислухали середньовічні жінки!

   Своєрідним поетичним щоденником, присвяченим коханню, є “Книга пісень” Петрарки, великого реставратора класичної давнини.

   Перший ведучий

   Коли читаєш Петрарку, в уявленому образі поета кидається в очі одна риса: потреба в коханні.

   Перший читець ***

Всегда любил, теперь люблю душою

И с каждым днём готов сильней любить

То место, где мне сладко слёзы лить,

Когда любовь томит меня тоскою

И час люблю, когда могу забыть

Весь мир с его ничтожной сутью;

Но больше ту, что блещет красотою,

И рядом с ней я жажду лучше быть.

***

Красою этой дамы ослеплённый,

Я в тень не прячусь, лишь её замечу,

Не жажду, чтоб скорее ночь прошла.

Слезится взор, однако ей навстречу

Я устремляюсь, как заворожённый,

Чтобы в лучах её сгореть дотла.

   Другий ведучий

   Поза дружбою, поза коханням, Петрарка не уявляв собі життя.

   У “Божественній комедії” Данте любов навіть перемогла смерть.

   У 13 ст. (це було пов’язане із розростанням Парижу, Праги, Лондону, міст Італії) одним із головних видів мистецтва став живопис, у якому поступово розвинувся культ Мадонни і який був підхоплений течією, що поволі набирала сили за Альпійськими хребтами – італійським Відродженням. Етику сімейних відносин, естетичну роль жінки в родині, ніжне материнство відобразили на полотнах Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело.

   (показ репродукцій картин)

   Перший ведучий

   Гортаючи сторінки життя…

   Зразковими сторінками романтичного етикету можна назвати листи відомих людей.

   Сьогодні варто пригадати вечір, присвячений трагічним сторінкам кохання Тараса Григоровича Шевченка, де звучали листи наших видатних землячок Ганни Закревської, Варвари Рєпніної та інших відомих жінок.

   (відеопрезентація вечора)

   Другий ведучий

   У світовій історії є свідчення, коли листи закоханих перетво-рилися на пісні, романси і продовжили своє життя до наших часів.

    Чудові тютчевські рядки про кохання: “Я встретил вас”.

   Можна припустити, що Федір Тютчев почав писати їх у своїй душі ще в роки квітучої юності, а закінчив уже в похилому віці, майже через піввіку. Через увесь вірш проходить почуття, яке він ніжно ніс в собі стільки років і в якому не побоявся зізнатися у самому кінці життя. І звернене це почуття болю до Амалії Крюденер.

   Вони познайомилися в другій половині 1823 р., коли штатний чиновник російської дипломатичної місії в Мюнхені, 20-річний Федір Тютчев, засвоївши багаточисельні обов’язки, почав з’являтися у великому суспільстві. На п’ять років була молодша за нього графиня Амалія. Різне місце в суспільстві юної графині і незнатного російського дворянина вирівнювалось їх взаємним захопленням, яке вони відчули з перших зустрічей. Відважившись, Федір вирішив просити руки Амалії. Але простий російський дворянин не підійшов її батькам, і вони віддали перевагу барону Крюденеру, першому секретарю російського посольства в Мюнхені.

   За своє довге життя вони зустрічались нечасто, і тим дорожчими і радіснішими були їхні зустрічі. У липні 1870 року Федір Іванович лікувався в Каресбаді. У цей час сюди на лікувальні води з’їжджалась європейська і російська знать, в числі якої була і Амалія з чоловіком. Прогулянки з немолодою, але все ще привабливою графинею, надихали поета на вірші. І так, 26 липня, повернувшись у готель після прогулянки, він на одному подиху написав свій вірш – “зізнання”:

   Я встретил вас – и всё былое

   В отжившем сердце ожило –

   Я вспомнил время, время золотое –

   И сердцу стало так тепло.

   Остання їх зустріч була 31 березня 1873 року, коли біля свого ліжка вже розбитий паралічем поет раптом побачив Амалію. Він довго мовчки на неї дивився, не кажучи від хвилювання ні слова. Наступного дня продиктував декілька слів у листі до дочки Дар’ї: “Вчера я испытал минуту жгучего волнения вследствие моего свидания с моей доброй Амалией Крюденер, которая пожелала в последний раз повидать меня на этом свете и приезжала проститься со мной. В её лице прошлое лучших моих лет явилось дать мне прощальный поцелуй”:

   Тут не одно воспоминанье,

   Тут жизнь заговорила вновь,-

   И то же в вас очарованье,

   И та ж в душе моей любовь! (

   звучить романс “Я встретил вас” у виконанні Заслуженої артистки України Наталії Мізєвої)

   Викладач

   Поговоримо про Україну.

   Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість – справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику.

   У характері весільної обрядовості відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення.

   Перший ведучий

   Сценарій традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер в сільській місцевості та у значно трансформовано-му вигляді в умовах міста.

   Історія етикету сватання в Україні має дуже цікаві факти: у 17 ст. головну роль у сватанні могла відіграти дівчина, яка починала сватання такими словами: “Прийміть мене, мамо, я ваша невістка”. Раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої.

   Дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його зго-дою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати не-щастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у XVIII ст.: злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.

   Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже наприкінці XIX ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором’язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.

   Викладач

   Українські традиції промовляють до нас своєю чистотою і романтикою відносин із сторінок багатьох літературних творів. Екран нашого імпровізованого кінотеатру запрошує вас подивитися фрагменти з фільму за твором видатного письменника нашого земляка М.В. Гоголя – “Вечера на хуторе близ Диканьки”.

   (демонстрація уривків з фільму)

   Викладач

   Часто ми задаємо собі такі запитання: Як не розміняти свої почуття? Як зберегти кохання? Де та межа у почуттях, яку не можна переступити, бо за нею зазнають руйнівної сили спільні інтереси, взаємоповага, закоханість?

   Перший ведучий

   Із різноманітної спадщини минулого доцільно виділити ті раціональні зерна, ті перлини, які зберігають свою цінність і понині. Етикет, що дійшов до нас з історії, включав елементи, цілком прийнятні для сучасності.

   У культурі взаємостосунків між людьми слід, перш за все, назвати: обов’язковість, ввічливість, тактовність, скромність, сумлінність.

   Обов’язковість – це точність виконання дорученого, єдність слова і справи.

   Ввічливість, доброзичливість, тактовність необхідні і в розмові, і в особистих, і службових відносинах. Це виховання відчуття міри, щоб нашими словами або діями не образити людину.

   Тактовність вимагає всебічного врахування всіх обставин. Відчуття міри, яке дозволяє проявити пошану до гідності іншої людини і разом з тим не втратити власну гідність – ось у чому виражається тактовність.

   Скромність – невід’ємна межа культури взаємостосунків. Ця межа виявляється в умінні людини бути самим собою, не виконувати будь-якої не властивої йому ролі.

   Скромність означає природність поведінки, відсутність надума-ності. Разом з тим вона не повинна бути джерелом скутості в поведінці.

   Скромність тісно пов’язана з простотою, яка зовсім не пов’язана з відмовою від прийнятих в суспільстві норм етикету.

   Точність означає перш за все уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер.

   Вельми повчальна мудрість стародавнього “золотого прави-ла” моральності: “Відносься до інших так, як тобі хотілося, щоб вони відносилися до тебе”.

   Другий ведучий

   Хочеться підкреслити хибність тези: “Вдома можна вести себе так, як заманеться, що хочу, те й роблю!”. Самовиправдання поганих манер – це результат етичної безграмотності і повної відсутності внутрішньої культури. Саме вдома виявляється справжній ступінь володіння культурою поведінки. “Ввічлива людина повинна відноситися до своєї дружини як до будь-якої незаміжньої жінки, тільки вдесятеро ввічливіше”. Це сказав Бернард Шоу. Саме поведінка в домашній обстановці є основним іспитом на ступінь вихованості.

   Перший ведучий

   В етикетному спілкуванні не слід забувати про предметну етику. Це квіти, подарунки, люблячий поцілунок, ніжні обійми…

   Безкультурність же, порушення основних норм поведінки можуть зруйнувати навіть найміцнішу сім'ю, навіть найсильніше почуття.

   Перший викладач

   За традицією, яка уже склалася, під час проведення засідань у літературному салоні, запрошуємо у імпровізовану мистецьку галерею. Присвячена вона жінкам і стверджує, що нам достатньо важко пристосовуватися і відповідати поглядам чоловіків на жіноцтво.

   Другий викладач

   Красуні, уславлені світовою історією мистецтва дивляться на нас із свого часу. Та й ми сьогодні, віддаючи данину майстерності художників, прославивши жінку в образах мадонн, венер і вакханок, самі моделі зазвичай не схильні ідеалізувати. Віки представили нам широку портретну галерею.

   (на екрані висвітлюються усі зображення)

   Перший викладач

   Нашу зустріч завершено, але ця тема буде мати продовження в наших обговореннях.

Література

   1. Богат Е. Что движет солнце и светила. – К.: Веселка, 1986.

   2. Волченко Л.Б. Етикет и мода. – М.: Знание, 1989.

   3. Ермильченко Н. Античные мифы в искусстве. – М. : Слово / SLOVO, 2001.

   4. Крупко-Большова. О девичьей красоте и гордости. – К., 1983.

   5. Лихачов Д.С. Листи про добре і прекрасне. – К.: Молодь, 1988.

   6. Мы живем среди людей: Кодекс поведения / Авт.-сост. И.В. Дубровина. – М.: Политиздат, 1989.

   7. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2001. – 223 с.

   8. Томенко М. Теорія українського кохання. – К., 2002.

   9. Феофилов Л.Г. Умеете ли себя вести? – К.: О-во Знание УССР, 1990.

   10. Хачатурян В. Древняя Греция. – М.: Слово / SLOVO. – 2002.